Хоро́стків — найбільше промислове місто Гусятинського району Тернопільської області. Центр міської ради. Засноване в 1564 р. Населення — 7356 осіб.
Історія поселення. Коротко.
Перша письмова згадка датується 1564 р., коли королівським привілеєм поселення було переведене у володіння магнатів Якуба і Юрія (Єжи) із Струсова. Струси володіли Хоростковом на праві “голого доживоття”.
Хоча те, що у місті знайдено пам’ятки подільської групи підкарпатської культури шнурової кераміки та курганні поховання доби ранньої бронзи, говорить про набагато давнішу історію поселення. А ще краєзнавець початку ХХ століття Богдан Януш писав, що у 1868 році у Хоросткові розкопано могилу з двома скелетами у сидячій позі, а при них – три сокири і крем’яне долото, а ще два глиняні горщики. Знахідку передали до музею Любомирських.
Дотепер біля перехрестя доріг з Хоросткова до Копичинців видніються три кургани. В одному з них, прикритому вапняковою плитою, були кістки, посуд та бурштинова прикраса.
З 1578 р. Хоростків вже згадується як власність кількох магнатів. В 1625 році поселення потрапляє у власність магнатів Єжи і Марціна Калиновських. За десятиліття Хоростків згадується уже в статусі містечка, поруч з яким розміщувалося однойменне село.
Наприкінці 16 – на поч. 17 ст. тут набули розвитку окремі види ремесла, особливо ткацтво і кравецтво. Значних розмірів досягла торгівля. Основним заняттям населення було землеробство. В містечку проживало близько 70 міщанських родин. Їх становище мало чим відрізнялося від становища селян.
Був тут і замок, який неодноразово зазнавав руйнації внаслідок татарських походів. Під час війни 1648 року, коли козаки стояли табором між Хоростковом та Копичинцями, було зруйновано маєток власника Х.Калиновського.
У 1650 р. татари, напавши на Хоростків, спалили понад 300 будинків і вщент пограбували містечко.
У XVIII столітті урожайні землі навколо Хоросткова та саме місто перейшло до багатого та впливового магнатського роду Сангушків, а наприкінці того ж століття місцевість купив граф Юзеф Каласантій Левіцький гербу Рогаля. Його син уфундував у місті парафіяльний костел (не зберігся до наших днів), грекокатолицький храм (зберігся, читайте нижче) та неоготицьку цвинтарну каплицю, призначену на родинний мавзолей (теж є, теж читайте нижче про неї). З хоростківського ключа з численними селами створив ординацію, був її першим ординатом, а потім передав її у спадок дочці Софії, дружині графа Вільгельма Станіслава Сєміньського. Нечастий випадок: граф взяв друге прізвище – прізвище дружини, і тсав Сєміньським-Левіцьким. Останнім представником цього роду, що мешкав у родинному гнізді до 1939р., був граф Ян Станіслав Сєміньський-Левіцький.
Наприкінці 18 ст. Хоростків став значним торговим центром. Тут проводилися дві ярмарки на рік та щотижневі базари. Торгували здебільшого хлібом, худобою, полотном та поташем. Центр був забудований крамницями та шинками, хати на окраїнах нічим не відрізнялись від сільських мазанок.
1820 року в Хоросткові налічувалося 483 двори, проживало близько 3 тис. чол. В 1890 році проведення залізничної лінії Тернопіль-Копичинці, яка пролягла через поселення, значно сприяло розвиткові економіки містечка. Оздобою міста була ратуша, а також неоготицький костел (1872), високі вежі якого були видні вже здалеку.
1855 року тут відкрито трикласну (тривіальну) школу, в якій до 1871 року учнів навчав всього один учитель.
У 1906 р. в Хоросткові були відділення 7 різних кредитних і страхових компаній, торгово-промислового і кредитно-комерційного банків, діяли молочарня, броварня, гуральня, невелике підприємство содової води, що належало графові Сєминському-Левіцькому.
Дослідження сучасного Хоросткова.
Поглянемо на сучасне місто. Для цього звертаємо з тернопільської траси у фактично неіснуючому проміжку між селами Сухостав та Яблунів на бічну дорогу, і невдовзі минаємо залізничний переїзд. Будівля хоростківської станції (1890р.) залишилася без змін з часу її побудови (для того, щоб у цьому переконатися, достатньо порівняти її зі старими поштівками з видами двірця).
Ще кілька кварталів малоцікавої промислової та житлової забудови – і ми у центрі міста. Око відразу помічає великий храм Положення Чесної Ризи Богородиці з колонадою біля входу та брамою, на яку спустились поспілкуватися з землянами чотири кам’яних ангели. Зведена споруда у 1887 році, певно, до 900-ліття прийняття християнства Київською Руссю. Мені пощастило зазнімкувати вервечку розкішно-кітчевих “золотих” бань, що завмерли на траві в очікуванні на своє майбутнє піднебесне житло. Не знаю, як на мене, сучасне завершення храму набагато вишуканіше та естетичніше за ці по-дитячому яскраві цацки.
Поруч – двоповерховий будинок проборства (1996-98рр.). Територія, як то завжди буває у греко-католиків, гарно впорядкована та прибрана.
Та не цей храм є найбільшим у Хоросткові. Вже здалеко видно по-східному заокруглі бані собору Володимира та Ольги Київського патріархату. 19 липня 1992 року в молодому парку центральної садиби сільськогосподарської дослідної станції було закладено перший камінь під цю церкву два-в-одному (є нижній та верхній храми). 22 грудня 1996 року роботу архітектора М.Нетриб’яка було освячено.
А якщо не доїжджаючи до цього храму звернути вузенькою вуличкою Богдана Лепкого праворуч, то за кілька поворотів дороги потрапимо на міський цвинтар, де розміщено у колишній каплиці (близько 1870 року) діючий костел Михайла Архангела. У 1960-х роках споруду сильно понищили, та вона відновилася після реставрації 1993-1994 років. До речі, на цвитнарі збереглися поховання ще з 30-х років ХІХ сторіччя.
Палацовий комплекс. Колос на глиняних ногах?
Але головні архітектурні пам’ятки Хоросткова все ж не храми, а величезний палацовий комплекс відразу за семибанною церквою Володимира та Ольги. Старі садибні палаци стоять по периметру великої засадженої деревами та кущами площі. Деякі ще так-сяк жевріють, деякі, здається, от-от припинять своє існування.
Отже, маємо 4 палаци – чи, принаймні, два палаци і дві палацоподібні будівлі. Все це багатство шукаємо на території так званої дослідної станції – і правда, там ставлять цікаві досліди, скільки ще наруги витримають старі стіни кількох споруд. Дві з них – так звані старий (XVIIIст.) та новий (ХІХст.) палаци графів Сєменських-Левіцьких. Збірка “Земля Тернопільська”, видана у 2004 році, пише, що у старому палаці начебто розташований Музей природи, але я не дуже вірю цій інформації після візиту до тіней графів Сєменських: будівля використовувалась зовсім недавно, але зараз віконниці волають про засклення, двері заколочені, всередині пусто й страшно. А палац гарний, з класичною колонадою… Колись тут зберігалась цінна колекція стильних меблів та творів мистецтв, зокрема, картини пензля відомого живописця Юліуша Коссака, який часто бував у Хоросткові та малював місцевих коней: адже ординати мали хіба не найкращих на все Поділля скакунів.
У його молодшого брата, побудованого за проектом італійського архітектора Боточчіні, перспективи на виживання трішечки ліпші: у палаці ХІХ століття розмістилися музична школа та міська бібліотека для дорослих імені Михайла Палія. Цей діяч культури, автор статей та книг, доктор філософії та історії, уродженець Хоросткова подарував бібліотеці понад 2000 книг, газети і журнали різними мовами Європи. Його родина надала велику суму на ремонт церкви Положення Чесної Ризи та благоустрій церковного подвір’я, на споруджену тут на честь 2000 року фігури Мадонни, а на міському цвинтарі – пам’ятного знака на честь Усусусів. Саме у цій необароковій офіцині, про яку йде мова, жили графи Сєминські-Левіцьки наприкінці ХІХст., а у старому палаці лише зрідка влаштовували бали та прийоми.
Колекції старожитностей з палаців пропали ще за Першої світової, коли комплекс кілька разів сильно постраждав. Друга світова перетворила маєток на цілковиту руїну. Совєти продовжили плюндрування: було вирубано парк. а в 70-тих роках ХХ століття висаджено в повітря костел.
При вході до палацової мекки привертає увагу цікава стара брама з вишуканими кутими деталями та високими обелісками (XVIIIст.). З її внутрішнього боку збереглися барельєфні фігурки двох закоханих парочок. З боку зовнішнього, якщо молодятка й були, їх давно повідбивали. Як брама виглядала в графські часи, дивимося тут.
Коли, ким і для чого зведені ще два палаци поруч вищезгаданих, мені невідомо. З польських джерел знаю, що поруч зі старим палацом у великому парку розміщувались офіцина (?), стайня та виїжджальня, можливо, це щось якраз саме з того й збереглося.
І таке інше…
Є у Хоросткові ще представницького вигляду будинок (ХІХст.), де розміщується міська рада, пам’ятники Тарасу Шевченку (1964) та уродженцю міста, письменнику, публіцисту та педагогу Дмитру Макогону, батькові Ірини Вільде (1996, скульптор В.Ворончак, архітектор В.Римар).
Хоростків – батьківщина відомого польського художника Яна Машковського (1793-1865). Серед його робіт, більшою частиною – портретів, є й замальовки з подільського життя початку ХІХ століття. Одну з них можна побачити у галереї ліворуч. З інших славетних хоростківчан можна ще згадати режисера, актора та педагога Григорія Гладія.
І, нарешті, найвідоміший заклад міста – Хоростківський дендропарк, де серед звичних нам дерев росте й багато екзотів. Потрапити туди мені не вдалося. Може, тому, що не дуже й старалася?
Власна мова.
Про долю нещасного палацу графа Сємінського найкраще розповість той, хто провів тут дитинство. Слово – Ярославу Пітурі:
“Зараз то виглядає дуже гнітюче, але я пам’ятаю фантастичний паркет в палаці, і скрипіння сходів на другий поверх,старе фортепіано “ґраблі”. Тюльпанове дерево біля ПРАЦЮЮЧОГО фонтану, перед палацом Сємінських… Там пройшло моє дитинство. Тепер щодня я проходжу біля стрункої Ельжбети і найфайнішого Юра, потім строга бордова Анна. Обкутаний зимовим туманом Високий Замок нагадує про королівські лови в глибоких снігах. Правда, місто втратило свій запах і душу. Декорації Leopolisa ще залишилися, і вони чарівні. Але, чомусь, завжди сниться тільки Хоростків”.
І ще трохи коментарів хоростківчанина щодо новітнього верху греко-калолицького храму у містечку:
“А почалося з того, що 3 роки тому, тато попросив знайти в інтернеті старі знимки нашої церкви, бо священник сказав, що хоче робити ремонт і шукає старі фото,щоб все було по-старому. На щастя я щось тай знайшов. Але результат зовсім протилежний, ви його бачили. Ми таки дійсно колись прийшли з Індії, циганський смак так і пре. Нема на то ради. Золоті фікси перекочували з зубів на церковні бані. Золото forever. В інтернеті я знайшов правнука Ісаака Тененбаума, що мав декілька магазинів в Хоросткові і вчасно виїхав в Америку. То фото з його родинного альбому. А палац? Спочатку там був дитячий садок, найкращий час за нової влади. В кінці 70-х було ще досить пристойно. Збудували новий садок, а старий… все банально розікрали, рояль, правда, стояв (стоїть?) в новому палаці (музична школа)”.